Гомельський княжий палац – криниця із коштовною старовиною

Нечасто ми можемо дозволити собі поїздку за кордон. Але до сусідньої Білорусі дістатися просто, бо для цього принаймні не треба виробляти закордонного паспорта. Ціни на квитки помірні та й митники не надто прискіпливі, якщо везеш із собою не десять, а одну сумку. Тоді ти – не торговець, а звичайний турист, а гостям у Білорусі раді.

Цікаво, що відстань від Києва до кордону з Білоруссю, який починається у пропускному пункті Нові Яриловичі, невелика, близько 225 кілометрів. А проїхавши ще кілометрів 35, можна дістатися другого за величиною міста у республіці – Гомеля, де є один із найстаріших, найавторитетніших та найкрасивіших музеїв Білорусі – пам’ятник архітектури XVIII—XIX століть, Гомельський палацово-парковий ансамбль. Головним із шести об’єктів пам’ятки є палац князів Румянцевих та Паскевичів. Як відомо, прізвище другого господаря пов’язане з Україною – генерал-фельдмаршал Іван Паскевич народився у Полтаві.

 У ВЕЛИЧНОМУ ПАРКУ З ЛЕБЕДИНИМ СТАВОМ ХОВАЮТЬСЯ ПИШНІ ПАЛАТИ        

1259588112_img_0673

– Коли білоруські землі опинилися у складі Російської імперії, Гомель був непримітним містечком Речі Посполитої, – розповідає екскурсовод палацу-музею. – Земля тут належала канцлерові Михайлу Чарторийському. Він, патріот, відмовився присягнути новій владі, чим позбавив себе усього майна, зокрема й дерев’яного замку. Нового господаря Гомель чекав не довго: Катерина II подарувала місто своєму фаворитові, прославленому полководцеві, генералові-фельдмаршалові Петру Олександровичу Румянцеву-Задунайському. Чи міг Чарторийський передбачити, яку розкішну резиденцію зведуть на місці його скромного замку? Румянцев вирішив, що будівля на березі річки Сож втратила значимість і наказав її знести. Так закінчується історія Гомельського замку й починається історія Гомельського палацу.

Біла вітальня

У 1777 році на живописному річковому березі затіяли нове будівництво. З’явилися два бічні павільйони, флігелі та колонада. У 1796 року Гомельський маєток успадкував від батька Микола Румянцев, російський канцлер, державний діяч та меценат. Він теж перебудував палац відповідно до своїх смаків. Ще через 20 років господарем маєтку став молодший брат Миколи Петровича Сергій, який за п’ять літ продав його генералу-фельдмаршалу Івану Федоровичу Паскевичу, російському військовому українського походження.

 Одночасно з реконструкцією палацу новий власник трудився над створенням парку. Для цього з різних регіонів Росії та з-за кордону завозив усілякі породи дерев, навіть екзотичні, облаштовував алеї. Русло древньої річечки Гомеюк перетворили у Лебединий ставок, довкола якого розкинули газони з квітниками, гроти, альтанки й фонтани. Нині став – улюблене місце відпочинку гомельців. Через 22 роки палац успадкував син Івана Паскевича Федір. І от саме його дружина Ірина Іванівна стала останнього та найулюбленішою серед білорусів господинею палацу.

 ПРО РОЗМАХ ЇЇ ДОБРИХ ДІЯНЬ ЗНАЛА ВСЯ РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ 

Vorontsova-Dashkova_Irina_

Гомельські старожили зберегли надзвичайно теплі спогади про княгиню, яку вони називали не інакше як «наша Ірина». Вона піклувалася про дітей, старих, хворих, тому масштаб добродійної діяльності Ірини Паскевич не мав собі рівних у Білорусі. Про розмах її благодіянь знала вся Російська імперія.

 За ініціативи та за кошти сім’ї Паскевичів у Гомелі збудували близько десяти навчальних закладів, притулки для дівчаток-сиріт та літніх жінок. У дитячих притулках Ірина Паскевич особисто відбирала здібних діток для навчанням, готувала фахівців, виплачувала стипендії. На гроші Паскевичів 1898 року збудували гомелську чоловічу класичну гімназію (нині один із корпусів Білоруського державного університету транспорту). Вельми цікавою є історія булочника Брука, якого княгиня Ірина підібрала просто на вулиці й відправила навчатися до Швейцарії. Коли Брук повернувся, вона відкрила в Гомелі очну лікарню, де щороку робили до 700 операцій. Саме колишній торговець булками очолив заклад, відтак став чи не головним офтальмологом Росії.

 На жаль, Паскевичі не мали дітей. Після смерті чоловіка у 1903 році княгиня Ірина ще активніше стала допомагати місту: подбала про водопровід, чоловіче приходське училище, дитячий музичний салон, пологовий будинок, гінекологічну лікарню. Княгиня особисто брала участь у міських святах, співала перед народом. Крім цього, завдяки їй на паперовій фабриці, яка належала Паскевичам, уперше в Росії було введено восьмигодинний робочий день.

 Коли почалася Перша світова війна, Ірина Паскевич організувала в місті лазарети, де і сама працювала. На знак удячності її госпіталь відвідав імператор Микола II.

 Але 1917-го княгиня Ірина віддала всеньке майно новій владі і назавжди покинула палац. Імовірно, саме це врятувало її від неминучої смерті. 14 квітня 1925 року вона тихо померла у комуналці, проживши довгих дев’яносто літ.

 ВИШУКАНА ЧЕРВОНА І ВИТОНЧЕНА БІЛА …ВІТАЛЬНІ 

Червона вітальня

Одразу за вхідними дверима нас зустрічає пишна колонна зала, найбільше приміщення центральної частини палацу. Погляд захоплюють шістнадцять білосніжних коринфських колон та арки, що прикрашені жіночими скульптурами, які є  алегорією чотирьох пір року. У залі знаходяться бюсти фельдмаршалів Петра Румянцева-Задунайського та Івана Паскевича. Потім ми переходимо до наступної зали – колишньої Золотої їдальні князів Паскевичів.

 – Імовірно, так назвали їдальню тому, що на стінах був розміщений золотий та срібний посуд, вироби з саксонського фарфору, – розповідає екскурсовод. – У цій залі проходять найважливіші зустрічі та переговори з участю перших осіб різних держав. Тепер же на стінах розкішного приміщення експонується «Портретна галерея знаменитих людей Гомельщини».

 По обидва боки від колонної зали – великі вітальні, колишні кімнати для прийому гостей. Господарі палацу Паскевічі розрізняли їх за кольорами – Червона і Біла. Колись по кутках Білої вітальні були розставлені гігантські канделябри з кольорового скла та дарунки імператора Миколи I. На жаль, ці предмети не збереглися, тож музейники облаштували тут камерну залу. Нині у чудовій Білій вітальні проходять концерти органної та фортепіанної музики.

– У середині XIX століття Червона вітальня була музичним салоном, де поряд із двадцятьма портретами були орган та рояль. Згодом ця кімната стала улюбленою княгині Ірини Паскевич, – додає екскурсовод і наші погляди розтанули у багряних кольорах неповторної краси.

 ПРО ГОРДІСТЬ, ЩЕДЕВРИ Й РОДЗИНКИ МУЗЕЮ

Дорогоцінності...

Гомельський палац Румянцевих та Паскевичів називають сховищем історико-художніх цінностей, криницею дорогоцінних предметів старовини. Годі розповісти про все, що можна в ньому побачити. Фонди музею налічують понад 200 тисяч музейних предметів, серед яких і ті, що належали господарям замку до 1917 року. Зокрема, збереглися колекції живописних портретів, ікон та стародрукованих книг, унікальні шкатулки.

 – Гордість книжкової колекції палацу – Євангеліє Петра Мстиславця, видане 1575 року, – додає екскурсовод. – Одна з найбільш коштовних реліквій сім’ї Паскевичів є ікона «Богоматір Смоленська», виконана у техніці олійного живопису. Оклад на іконі виконаний зі срібла, це ручне гравіювання, свого роду єдина робота, адже її виконували хіба на замовлення.

 Ще одним шедевром музею є ікона «Богоматір Розчулення», виконана в 1887-1910 роках у Петербурзі фірмою Фаберже (роботи на сріблі) та мозаїчною майстернею Фролова. Родзинкою збірні Паскевичів називають годинники, різноманітні за формою та технікою. Крім цього, у палаці є мармурова копія ХІХ століття роботи Мікеланджело «Мойсей».

Замок узимку..

Наостанку ми навідали дивовижну чотирьохярусну башту, хранительку військових трофеїв та царських дарунків. На початку XX століття у ній були особисті покої князя, зберігалися колекції батального живопису, подарунки російських імператорів, нагороди. Нині тут розмістили музейну експозицію «Власники Гомельського маєтку Румянцеви та Паскевичі», зокрема їх раритетні картини, скульптури, зброю та особисті речі. Цікаво, що в стіну зали на першому поверсі вмонтовано мармурову скульптуру Миколи I – дарунок самого імператора. Другий і третій поверхи башти обставлено дубовими шафами, в яких зберігається понад 20-тисячний книжковий фонд різними мовами.

 – Велика Вітчизняна війна стала справжньою катастрофою для палацу Румянцевих та Паскевичів, – завершує екскурсовод. – Німці вивезли звідси усе цінне, а перед входом облаштували кладовище. Після війни зруйнований Гомельський палац довелося відновлювати за фотографіями, а завершили реконструювання 1969 року.

Жанна КУЯВА, Київ-Гомель-Київ, газета “Сім’я і дім”

Джерело: sumno.com


Comments are closed.