Опис астрономічних явищ у літописах і в давній українській літературі: збірник «Толковая Палея» та апокрифи

Збірник «Толковая Палея» XIII ст. подає опис світобудови, де Земля ще не є кулею, але вже тримається «ні на чому», «волею Божою», світила ж рухають ангели. У цьому збірнику була викладена, хоч і з помилками, система небесних сфер Аристотеля.

Поряд із канонізованими церквою книгами існувала і література, яку церква не схвалювала або й забороняла. Дуже розповсюдженими текстами в Київській Русі були апокрифи – неканонічні перекази на біблійні теми. Саме в апокрифічній літературі твориться християнська міфологія, що іноді узгоджується з традиційними архаїчними міфологемами. В апокрифах можна розпізнати уявлення про «шаманський політ» – надприродне переміщення у просторі, відвідання світу, де небо зустрічається із землею, подорож до «нижнього світу», світу мертвих. В апокрифі «Ліствиця Якова» з’являється образ драбини, що стоїть на землі і впирається в небо. «У християнському образі ліствиці, – відзначає М.Попович, – вбачався еквівалент язичницького «світового дерева» та «світового стовпа» – «світової осі» (axis mundi)».

До старозавітних апокрифів належать апокрифи про створення світу і людей, про Адама і Єву, про падіння янголів, про Хресне дерево та ін. Біблійно-апокрифічна традиція дає уявлення про преблаженне (триблаженне) дерево, в якому образ світового дерева, яким розпочинається космогонічний цикл, комбінується з різними мотивами райського древа і хресного древа, принесеними біблійними легендами.

Оповідання про створення світу має дуалістичне забарвлення, тобто вводить боротьбу двох сил – добра та зла. Цей апокриф, очевидно, пов’язаний з ученням болгарських богомилів, що признавали крім доброго Бога, котрий створив духовний світ, також злого демона, що створив предметний світ.

Розповідь апокрифа про початок світу і створення людини містить елементи давніх космогонічних уявлень: «Адама сотворив Бог з вісьмох частин: тіло з землі, кості з каміння, кров узяв від моря, очі від сонця, думки від хмар, зір від світла, віддих від вітру, а тепло від вогню».

Новозавітний апокриф «Ходіння Богородиці по муках» засвідчує побутування давніх астральних культів: «Це ті, що не повірили в святу Трійцю, тільки поклонялися сонцю, місяцю, землі, воді, Троянові, Хорсові, Велесові й Перунові.» А те, що Бог «на роботу сотворив, – додає автор, – то они все боги прозваша: солнце і місяць, землю і воду, звірі і гади».

Апокриф «Оповідання про бунт Люципера і ангелів» згадує злих духів, «коториє ся уривають звізди і летять на землю звіздою». Самого Люцифера в апокрифі називають «Денница» – назвою ранкової зорі. Очевидно, народні повір’я про падаючі зорі («звізди перелестниї») зазнали впливу подібних апокрифів. Апокрифічна література залишила сліди в письменстві, в усній народній творчості й мистецтві.

Разом із легендарними оповідями у згаданому апокрифі наявні елементи астрономічних знань: «Суть межи нами такіє люде: коли увидить, що звізда з неба на землю летить, і они говорять, іж то ся звізда урвала. Але то єсть байка простацкая, бо то знай добре, чоловіче мізерний: коли би єдна звізда із неба на землю упала, то би увесь світ сей видимий загубила. Але то звізда не может от свого теченія переступити, где бог єї поставив до страшного суда божого».

Крім викладу богословських проблем, апокрифічна література містила також знання про живу і неживу природу, що суперечили трактуванню відповідних питань у церковній літературі.

Джерело: www.ridivira.com

Leave a Comment

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.