Сергій Полехов. Як Велике князівство Литовське правило на землях русинів

Московський історик Сергій Полехов продовжує заглиблюватися в часи, коли Велике князівство Литовське правило землями русинів. Історією Великого князівства Литовського С. Полехов зацікавився ще в школі. Литовську мову він вивчив на курсах, які організувало посольство Литви в Москві і сьогодні доктор історичних наук стажується в Вільнюському університеті і пише роботу про період правління Великого князівства Литовського на землях русинів.

TMP000_470

Сергій Полехов, крім рідної російської, володіє не тільки литовською мовою, але також польською і німецькою, що неоціненно в його сфері інтересів, оскільки йому доступні архіви декількох країн, які можуть пролити світло на цікавий для історика період існування Великого князівства Литовського. Його відкриття в області політики литовських князів, особливо Вітовта Великого, є новинкою навіть для маститих литовських істориків.

Śvidrygajła._Сьвідрыгайла_(J._Aziambłoŭski,_XIX)

Вишукування Сергія Полехова спростовують що князь Свидригайло був ватажком, так званої, православної партії русинів. Джерела не підтвердили той факт, що Свидригайло прийняв православ’я. Навпаки, історик з’ясував, що Свидригайло все життя був дуже набожним католиком. Прийшовши до влади після смерті Вітовта Великого Свидригайло не міняв великокнязівського оточення і спочатку спирався на людей, яких “успадкував” у Вітовта. Коли більшої частини цих людей не сподобалася його політика, особливо щодо Польщі, Свидригайло скинули з трону. Але він зберіг певні позиції, як законний правитель, на землях русинів. Йому не треба було заново затверджуватися на цих землях, а потрібно було лише захищати свої позиції.

Žygimont_Kiejstutavič._Жыгімонт_Кейстутавіч_(J._Aziambłoŭski,_XIX)

Навпаки, утвердитися ж необхідно було раптово висунутому на княжий трон Сигізмунду Кейстутовичу, який все життя провів в тіні Вітовта. Обидва князя (так вони себе називали під час боротьби за трон) роздавали землі, селян і привілеї, пробували впливати на табір супротивника особистими контактами. Незважаючи на прихильність до католицизму, русини боролися за права свого правителя на Вільнюський і Тракайський трон. Така поведінка підвладних русинів була викликана не тільки численними набігами литовців, після яких русини визнавали владу литовських князів, а й династичними шлюбами між князями русинів і литовців. Важливо і те, що прийшовши на землю русинів, литовці нічого особливо не міняли в соціальній сфері. XIV століття мало висвітлено в джерелах – мало документів, хронік, літописів. Однак відомо про одну з реформ Вітовта – місцевим боярам як в Литві, так і в Росії, він почав роздавати землі. Це було нововведенням для того часу. І воно повинно було сподобатися. До того ж литовські князі не висилали місцеву знать з метою її ослаблення, як це робила Москва в приєднаних Новгороді, Пскові, Смоленську. Історик зазначає цікавий факт – у русинів Великого Князівства Литовського, які і в пізніші часи “хотіли жити по-старому”, мова йшла про період правління Вітовта і Сигізмунда Кейстутовича. Сергій Полехов також визнається, що для нього відкриттям стала політика Вітовта щодо православної церкви. Прийнято стверджувати, що Вітовт підтримував католиків, але він не був противником православ’я, а намагався використовувати православну церкву в своїх політичних інтересах. Досить часто за часів Вітовта намісниками на завойованих територіях русинів ставали православні князі, яких визнавала місцева знать. Найяскравіший приклад – князь Микола Ольшанський. Литовського походження, з Вільшан, які перебували на території нинішньої Білорусі, православний, син соратника Вітовта Івана Ольгімантайтіса. У документах його називають намісником або воєводою Києва, а місцеві жителі вважали його своїм князем. Вітовт, в свою чергу, не раз відвідував великі центри своєї держави. Правда, він не був там так часто, як польський король в своїх землях, але не менш кілька разів відвідував Полоцьк, Смоленськ, Волинь, Київ. А, головне, джерела свідчать, що місцеві жителі зверталися до Вітовта з челобінимі.

TMP_004

Наприклад, в цьому листі купця з Полоцька в його метрополію – Ригу, згадується, що Вітовт відкликав свого намісника в Полоцьку литовця Мангірдаса, а на його місце прислав нового намісника – православного князя. У листі також йдеться про те, що в разі торгового конфлікту в першу чергу треба їхати до Вітовта, а якщо там не вдасться все вирішити, тоді вже до польського короля. І це всього лише невелика частина відкриттів, які несе збірник історичних документів, над яким працює Сергій Полехов.

Джерело: www.lzinios.lt

Leave a Comment

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.